Автор
Красиков Михайло
кандидат філологічних наук, професор кафедри українознавства, культурології та історії науки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (Харків, Україна). ORCID ID: http://orcid.org: 0000-0002-5645-3215
«Красиве і корисне»: Побут-і-Буття у традиційній народній культурі українців
(рефлексії з приводу книги «Ростислав Рыбальченко и его сельский мир»)
Анотація
У статті проаналізовано специфіку поєднання у світогляді та щоденному житті людей традиційної народної культури утилітаризму й естетизму, неподільність побуту і буття, що добре відчував непересічний слобожанський краєзнавець Ростислав Рибальченко (1932–2019), творець власного скансену і автор низки книг, у яких подано детальний опис предметного світу сільської людини в Україні у ХХ ст.
На конкретних прикладах з книги «Ростислав Рыбальченко и его сельский мир» розкрито прагматично-естетичну єдність буденних сільських справ. Наприклад, побілка в українській хаті ще у другій половині ХХ ст. була не тільки вимушеною санітарно-гігієнічною процедурою, але й сакралізованою акцією, мала духовний підтекст. Робили її щонайменше тричі на рік: до Покрови, Різдва та Великодня. Отак буденне ставало святковим: адже свято починається психологічно не в день свята, а з підготовки до нього. І чистота в хаті не тільки корисна, але й прекрасна з погляду естетики. До того ж вона наповнювалася релігійним змістом і ставала еквівалентом душевного стану християнина перед святкуванням-згадуванням найзначніших євангельських подій.
У 1950-х роках побілку робити було просто, бо меблів у хатах було обмаль. За влучним спостереженням Р. Рибальченка, «незахаращеність світлиці речами» мала й такий сенс: «<…> нічого зайвого не тиснуло на свідомість, ніщо не крало простір», якого й так було зазвичай небагато: хати незаможних людей були невеликими. Хата була дзеркалом душі, захаращувати яку не годиться.
Двір, сад, город – просторові знаки, які набувають особливого сенсу в традиційній народній культурі українців. Чистота, охайність, краса і та ж сама незахаращеність присадибного простору, за Р. Рибальченком, у селян вважалися обов’язковими не через те, що в іншому випадку сусіди засуджуватимуть, а з огляду на внутрішню потребу більшості господарів.
У статті проаналізовано також деякі атрибути сільського простору і домашнього інструментарію, прагматика яких невіддільна від естетичного компонента, зокрема, криниця, коромисло, «кішка» тощо, пов’язані з водою.
Ключові слова
традиційна народна культура, Україна, Ростислав Рибальченко.
Джерела та література
- Красиков М. М. Кириллыч. Время. 2019. 6 авг. С. 5.
- Красиков М. М. Філософія буття слобожанського селянина. Дух і Літера. Київ, 1999. № 5–6. С. 428–442.
- Красиков М. М. Экзистенциальное краеведение Ростислава Рыбальченко. Культурна спадщина Слобожанщини : зб. наук. ст. Харків, 2020. Чис. 43. С. 189–202.
- Рыбальченко Р. К. Ростислав Рыбальченко и его сельский мир. Харьков : Курсор, 2014. 66 с.