Повернутись до журналу

«Красиве і корисне»: Побут-і-Буття у традиційній народній культурі українців (рефлексії з приводу книги «Ростислав Рыбальченко и его сельский мир»)

Читати публікаціюЧитати публікаціюЗавантажити публікацію
Автори публікації:
Красиков Михайло
Стор.:
134–138
УДК:
39+745/749+356.35]:929Риб
DOI:
https://doi.org/10.15407/mue2021.20.134
Бібліографічний опис:
Красиков, М. (2021) «Красиве і корисне»: Побут-і-Буття у традиційній народній культурі українців (рефлексії з приводу книги «Ростислав Рыбальченко и его сельский мир»). Матеріали до української етнології, 20 (23), 134–138.

Автор

Красиков Михайло

кандидат філологічних наук, професор кафедри українознавства, культурології та історії науки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (Харків, Україна). ORCID ID: http://orcid.org: 0000-0002-5645-3215

 

«Красиве і корисне»: Побут-і-Буття у традиційній народній культурі українців

(рефлексії з приводу книги «Ростислав Рыбальченко и его сельский мир»)

 

Анотація

У статті проаналізовано специфіку поєднання у світогляді та щоденному житті людей традиційної народної культури утилітаризму й естетизму, неподільність побуту і буття, що добре відчував непересічний слобожанський краєзнавець Ростислав Рибальченко (1932–2019), творець власного скансену і автор низки книг, у яких подано детальний опис предметного світу сільської людини в Україні у ХХ ст.

На конкретних прикладах з книги «Ростислав Рыбальченко и его сельский мир» розкрито прагматично-естетичну єдність буденних сільських справ. Наприклад, побілка в українській хаті ще у другій половині ХХ ст. була не тільки вимушеною санітарно-гігієнічною процедурою, але й сакралізованою акцією, мала духовний підтекст. Робили її щонайменше тричі на рік: до Покрови, Різдва та Великодня. Отак буденне ставало святковим: адже свято починається психологічно не в день свята, а з підготовки до нього. І чистота в хаті не тільки корисна, але й прекрасна з погляду естетики. До того ж вона наповнювалася релігійним змістом і ставала еквівалентом душевного стану християнина перед святкуванням-згадуванням найзначніших євангельських подій.

У 1950-х роках побілку робити було просто, бо меблів у хатах було обмаль. За влучним спостереженням Р. Рибальченка, «незахаращеність світлиці речами» мала й такий сенс: «<…> нічого зайвого не тиснуло на свідомість, ніщо не крало простір», якого й так було зазвичай небагато: хати незаможних людей були невеликими. Хата була дзеркалом душі, захаращувати яку не годиться.

Двір, сад, город – просторові знаки, які набувають особливого сенсу в традиційній народній культурі українців. Чистота, охайність, краса і та ж сама незахаращеність присадибного простору, за Р. Рибальченком, у селян вважалися обов’язковими не через те, що в іншому випадку сусіди засуджуватимуть, а з огляду на внутрішню потребу більшості господарів.

У статті проаналізовано також деякі атрибути сільського простору і домашнього інструментарію, прагматика яких невіддільна від естетичного компонента, зокрема, криниця, коромисло, «кішка» тощо, пов’язані з водою.

 

Ключові слова

традиційна народна культура, Україна, Ростислав Рибальченко.

 

Джерела та література

  1. Красиков М. М. Кириллыч. Время. 2019. 6 авг. С. 5.
  2. Красиков М. М. Філософія буття слобожанського селянина. Дух і Літера. Київ, 1999. № 5–6. С. 428–442.
  3. Красиков М. М. Экзистенциальное краеведение Ростислава Рыбальченко. Культурна спадщина Слобожанщини : зб. наук. ст. Харків, 2020. Чис. 43. С. 189–202.
  4. Рыбальченко Р. К. Ростислав Рыбальченко и его сельский мир. Харьков : Курсор, 2014. 66 с.
© ІМФЕ