Малі жанри гончарського фольклору в публікаціях Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії 1950-х – початку 1960-х років

Автор

Рахно Костянтин

доктор історичних наук, старший дослідник, провідний науковий співробітник Науково-дослідного сектору етнографічної (антропологічної) керамології Науково-дослідного інституту керамології Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (смт Опішне Полтавського району Полтавської області, Україна). ORCID ID: 0000-0002-0973-3919

Малі жанри гончарського фольклору в публікаціях
Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії 1950-х – початку 1960-х років

Анотація

Знищення цілого покоління вчених, а також низки профільних установ і організацій, практика замовчування їхніх досягнень та підпорядкування науки ідеології не могли не позначитися негативно на стані керамологічних студій. Після Другої світової війни в українській підрадянській науці став домінувати винятково мистецтвознавчий підхід до вивчення гончарства із властивим для нього трактуванням духовної культури як чогось вторинного, несуттєвого і протиставлянням їй на цьому ґрунті мистецьких, технологічних, суспільних, економічних, біографічних аспектів, яким надавалася перевага. Це призвело до втрати наукових традицій, започаткованих кількома поколіннями етнологів, фольклористів, міфологів, культурологів. Мистецтвознавці-керамологи лише зрідка звертали увагу на ремісничий фольклор, тому було втрачено багато можливостей його дослідити, доки зникали кустарне виробництво та пам’ять про нього. Однак і в цей період, попри всі труднощі, продовжилися збирання й друк фольклорних творів про гончарів, горшковозів, дротарів та гончарні вироби. Завдяки Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, на чолі якого став голова Спілки письменників УРСР, поет-неокласик, академік АН УРСР Максим Рильський, сформувалося коло збирачів фольклору, до якого, крім фахових фольклористів, увійшли педагоги, діячі культури й мистецтва, письменники. Значним успіхом була поява академічної книжкової серії «Українська народна творчість», а також популярної серії «Бібліотека української усної народної творчості», що вводили в обіг нові або раніше недруковані архівні тексти про гончарів, горшковозів, дротарів і глиняні вироби та суттєво збагатили джерельну базу керамологічних студій. Малим формам фольклору, таким, як прислів’я, приказки, загадки про гончарів і гончарне ремесло, приділили увагу Валентина Бобкова, Федір Лавров, Галина Сухобрус, Йосип та Алла Багмути, Іван Березовський. Ці публікації фразеологізмів і загадок, які наочно засвідчували багатство та невичерпність народної мови, суттєво вплинули на розвиток тогочасної української літератури, зокрема жанру химерної прози.

Ключові слова

гончарство, гончарі, глиняні вироби, прислів’я, приказки, загадки.

Джерела та література

1. Вік живи – вік учись: українська народна мудрість / упоряд. І. П. Березовський. Київ : Радянська школа, 1961. 131, [5] с.
2. Загадки / упоряд., вступ. стаття та прим. І. П. Березовського. Київ : видавництво АН УРСР, 1962. 512 с.
3. Загадки / упоряд., передм. І. П. Березовського. Київ : Дніпро, 1987. 158, 2 с.
4. Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Київ : Наукова думка, 1988. Т. 19. Автобіографічні матеріали. Записні книжки. Листи (1907–1956). 704 с.
5. Українські загадки / упоряд., вступ. стаття І. П. Березовського. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1962. 158 с.
6. Українські народні прислів’я та приказки / упоряд. : В. Бобкова, Ф. Лавров, М. Ліджвой, Г. Сухобрус, Ф. Ткаченко. Київ : видавництво Академії наук Української РСР, 1955. 446 с.
7. Українські народні прислів’я та приказки: Дожовтневий період / упоряд.: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут ; вступ. стаття В. Бобкової. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1963. 793 с.