Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності та культурної спадщини українців: антропологічний аспект

Автор

Боса Любов

кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу «Український етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (Київ, Україна).

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-5381-8151

Трансгенераційна пам’ять як джерело ідентичності
та культурної спадщини українців: антропологічний аспект

Анотація

Стаття присвячена вивченню трансгенераційної пам’яті як ключового механізму передачі культурної спадщини. Через аналіз наукових джерел і власних польових досліджень робиться спроба простежити, як реліктові моделі поведінки, цінності та знання передаються від покоління до покоління, формуючи колективну пам’ять українців. Особливу увагу приділено антропологічному аспекту цього явища. Хоча термін «трансгенераційний» часто асоціюється з травматичними подіями, у цій статті розглядається ширший контекст. Зокрема, вказується на екстремальні ситуації, коли інстинктивні реакції, «програми виживання» часто домінують над раціональним мисленням. У публікації також розглядаються окремі механізми подолання наслідків травматичних подій, що закладені в культурі. Зазначається, що одним з важливих інструментів подолання таких наслідків є меморіальні практики. Відтак авторка зосереджується на символічних аспектах української традиційної культури, пов’язаних із культом предків і його сучасними відлуннями. Одним із ключових символів є поняття «дід» / «діди», що персоніфікує всіх пращурів і функціонує в ритуалах як форма колективної пам’яті. Цей образ – не лише архаїчний символ, а живий елемент традиції, що постійно переосмислюється в сучасних соціокультурних процесах. «Діди» як образ пам’яті виявляється на різних рівнях: у системі уявлень про зв’язок минулого, сьогодення та майбутнього, у структурі сімейних і календарних обрядів, художніх формах тощо. Отже, можна дійти висновку, що біологічні, психологічні та культурні фактори тісно взаємодіють, формуючи трансгенераційну пам’ять, а власне культура не лише передає знання й цінності, але й нині слугує інструментом адаптації до змін.

Ключові слова

трансгенераційна пам’ять, колективна пам’ять, соціалізація, меморіальні практики, культурна спадщина.

Джерела та література

1. Ассман Я. Культурная память. Письмо, память о прошлом и политическая идентичность в высоких культурах древности. Москва, 2004. 368 с.
2. Гуменюк В. Драматична поема Адама Міцкевича «Дзяди» в потрактуваннях Івана Франка. Київські полоністичні студії. 2017. Т. XXIX. С. 218–223.
3. Етнографічний образ сучасної України. Корпус експедиційних фольклорно-етнографічних матеріалів. Т. 5. Поховально-поминальні звичаї та обряди / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України ; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. Київ, 2020. 464 с.
4. Нора П. Теперішнє, нація, пам’ять. Київ : Кліо, 2014. 272 с.
5. Конобродська В. Поліський поховальний і поминальні обряди. Етнолінгвістичні студії. 2007. Т 1. 356 с.
6. Куліш П. Чого стоїть Шевченко яко поет народній. Основа. 1861. № 3. С. 25–32.
7. Кісь О. Колективна пам’ять та історична травма: теоретичні рефлексії на тлі жіночих спогадів про Голодомор. У пошуках власного голосу. Усна історія як теорія, метод та джерело/ за ред. Г. Грінченко, Н. Ханенко-Фрізен. Харків, 2010. С. 171–191.
8. Хальбвакс М. Социальные рамки памяти. Москва : Новое издательство, 2007. 348 с.
9. Юнг К. Психологія несвідомого. Київ : Центр учбової літератури, 2022. 404 с.
10. Hirsch M. The Generation of Postmemory: Writing and Visual Culture After the Holocaust. Columbia University Press, 2012. 320 p.
11. Henning A. Trauma and antroposophical psychotherapy. URL : https://www.anthromedics.org/PRA-1018-EN.
12. The Collective Memory Reader / ed. Olick J., Vinitzky-Seroussi V., Levy D. Oxford University Press, 2011. 528 p.