Повернутись до журналу

До історії шанування Онуфрія Великого на землях Руси-України наприкінці XVIII – упродовж XIX століття

Читати публікаціюЧитати публікаціюЗавантажити публікацію
Автори публікації:
Забашта Ростислав
Стор.:
46–53
УДК:
7.046.3:27-36ОНУ](477)“17/18”
DOI:
https://doi.org/10.15407/mue2022.21.046
Бібліографічний опис:
Забашта, Р. (2022) До історії шанування Онуфрія Великого на землях Руси-України наприкінці XVIII – упродовж XIX століття. Матеріали до української етнології, 21 (24), 46–53.
Отримано:
10.11.2022
Рекомендовано до друку:
25.11.2022

Автор

Забашта Ростислав

кандидат мистецтвознавства, провідний науковий співробітник відділу образотворчого та декоративно-прикладного мистецтв Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (Київ, Україна).

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-1043-1678

 

До історії шанування Онуфрія Великого
на землях Руси-України наприкінці XVIII – упродовж XIX століття

 

Анотація

У статті висвітлено загальні обставини існування і трансформації культу преподобного пустельника-аскета Онуфрія Великого на вітчизняних теренах у кінці XVIII – упродовж ХІХ ст. Цей історичний період характеризувався спершу згортанням і певними змінами форм шанування святого, а перегодом, майже за століття, – пожвавленням культу. Процес згортання був зумовлений і запущений як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Серед перших головну роль відігравали адміністративно-організаційні заходи керівництва національних церков (Православної та Унійної) першої – третьої чвертей XVIII ст., спрямовані на впорядкування чернечого служіння, а також на укрупнення монастирів задля підтримки їхнього матеріального становища. У результаті цих заходів чимала кількість дрібних і середніх за розміром чернечих осідків припинила своє існування. Поміж других – загальні церковні реформи, запроваджені правителями Австро-Угорської та Російської імперій, у складі яких перебували українські землі; реформи, що спричинили, зокрема, масове закриття тих-таки монастирських осідків. Одним зі специфічних наслідків скорочення чернечої форми подвижництва й пошанування Онуфрія Великого (а саме чернецтво було першим і тривалий час єдиним, принаймні основним середовищем шанування святого пустельника) став «вихід» досліджуваного культу за монастирські мури та поширення його серед значно більшої кількості місцевих вірян, зокрема поміж простолюду. Останній процес призвів, з одного боку, до його стабілізації, а з другого – до певного онароднення (фольклоризації). Помітне піднесення культу припало на останнє двадцятиріччя ХІХ ст. і стосувалося переважно західних земель України. Початок цим процесам поклала реформа Чину святого Василія Великого (далі – ЧСВВ), зініційована Папою Римським Левом ХІІІ та підтримана (головно з політичних міркувань) тодішнім австрійським урядом.

 

Ключові слова

Онуфрій Великий, культ, монастирі, Православна й Унійна (Греко-католицька) церкви, Чин святого Василія Великого, реформа, мистецтво.

 

Джерела та література

  1. Ведомость о Корсунском Онуфриевском заштатном монастыре. Корсунський часопис. [Корсунь-Шевченківський], 1996. № 3. С. 7–10.
  2. [Шафонский А.] Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малые России, из частей коей оное наместничество составленое… В Чернигове, 1786 года... Киев : в Унив. тип‑и, 1851. ХХІІ, 697, [1] c.
  3. Бегей О. І. Добромильська реформа: передумови та наслідки. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія «Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки». 2013. Вип. 16. С. 29–34.
  4. Ваврик М. М. Нарис розвитку і стану Василіанського чина XVII–ХХ ст. Топографічно-статистична розвідка. Рим : РР. Basliani, 1979. XI, [12], 217 c. (Записки ЧСВВ. Секція І. Серія ІІ. Праці. Т. XL).
  5. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Київ : Оберіг, 1993. 590, [18] c. : іл.
  6. Голубець М. Лука Долинський. 1824–1924. (Докінчення). Діло. 1924. 24 серп. № 187 (10280). С. 2.
  7. Дерев’яна скульптура Галичини XVII–XIX ст. / упоряд. Ю. Юркевич; авт. статей : Ю. Юркевич, Д. Посацька. Львів : ІКУМП при НТШ, 2010. 376 c. : іл.
  8. Журунова Т. Народний іконопис Східного Поділля. Народне мистецтво. Київ, 1998. 1/2 (3/4). С. 48–53.
  9. Забашта Р. Культ і образ Онуфрія Великого в духовному просторі Руси-України: розвинуте Середньовіччя – кінець Нового часу. Київ : РОДОВІД, 2021. 464 с. : іл.
  10. Забашта Р. Початок і чинники поширення культу Онуфрія Великого в Русі-Україні. Студії мистецтвознавчі. 2018. Чис. 2 (62). С. 47–63.
  11. [Зверинский В. В.] Материалы для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи, с библиографическим указателем. ІІІ. Монастыри закрытые до царствования императрицы Екатерины ІІ. Составил В. В. Зверинский… Санкт-Петербург : Синодальная тип‑я, 1897. [6], 260 c.
  12. Історія релігії в Україні: у 10 т. / редкол.: А. Колодний (голова) та ін. Київ : [б. в.], 2001. Т. 4: Католицизм / за ред. П. Яроцького. 599, [1] c.
  13. Климов В. В. Українські православні монастирі та чернецтво: позиція в національній історії. Київ : Інститут філософії НАН України, 2008. 883, [1] с.
  14. Мариновський Ю. Черкаська минувшина. Черкаси : Відлуння, 1997. Кн. І : Православні монастирі на території сучасної Черкаської області до 1917 року. 207, [1] с. : іл.
  15. [Милорадович Г. А.]. Любеч, Черниговской губернии, Городнинского уезда. Родина преподобного Антония Печерского. Сочинение Г. А. Милорадовича. Москва : Изд. ИОИДР, 1870. 159, [1] с.
  16. Пламеницька О. Оборонні храми Поділля. Пам’ятки України. Історія та культура. 2001. Чис. 1–2 (130–131). С. 30–39.
  17. [Похилевич Л. И.] Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Собрал Л. Похилевич. Киев : В тип‑и Киевской Лавры, 1864. [2], V, 763 c.
  18. Сидор О. Під опікою святого Онуфрія Великого. Монастир Святого Онуфрія у Львові. Сьомі наукові драганівські читання. Львів, 2007. С. 130–164, [2 с. іл.].
  19. Сидор О. Святий Онуфрій Великий і давнє українське мистецтво. Лавра. 1999. Ч. 6 (8). С. 36–42.
  20. Стецик Ю. Чернецтво Святопокровської провінції ЧСВВ (1739–1783 рр.): просопографічне дослідження. Дрогобич : Ред.-вид. від. Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2018. 472 с.
  21. [Теодорович Н. И.] Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Составил преподователь Волынской духовной семинарии Н. И. Теодорович : в 5 т. Почаев : В тип‑и Почаево-Успенской Лавры, 1888. Т. І : Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский. 432, IV с.; 1889 (1890). Т. ІІ : Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. [2], 435–1120, VII, [1] c.
  22. Упразднённые и прекратившие своё существование православные монастыри в пределах нынешней Полтавской епархии. (Краткий ист. очерк). Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. 1897. 26–27 июня. № 20–21. С. 788–800.
  23. [Филарет]. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отделение І. Краткий обзор епархии и монастырей. Москва : В тип‑и В. Готье, 1852. [4], 236 c.
  24. Шпак О. Українська народна гравюра XVII–XIX століття. Львів : ІН НАН України, 2006. 223, [1] с. : іл.

The texts are available under the terms of the Creative Commons
international license CC BY-NC-ND 4.0
© ІМФЕ